БОТАР
Стара назва : Батар, Батар-телук, Батхар, Ботхар. Село Ботар ( Братове) розташоване на південній стороні Виноградівського району, Закарпатської області, на затисянській низемності, на лівій стороні річки Ботар. Населення колись становило 970 чоловік, після перепису 870 чоловік, зараз в селі проживає 730 чоловік. За національним складом 95% угорців та 0,05 % українців. Село підключено до Неветленфолівської ( Дяківської) сільської ради. Більшість населення колись працювало в колгоспі " Комсомолець" , зараз в основному населення занимається сільським господарством тобто вирощуванням тютюну, огірків, перцю, помідорів, патісонів, полуницею тощо. Багато людей в селі занимається тваринництвом. З північної сторони села є границя з Румунією тобто село Неветленфолу ( Дяково), з півночі села Чепа, Затисівка, Форголань ( Дівичне). З заходу село Пийтерфолво ( Петрово), В.Паладь і Фертешолмаш ( Заболоття). Село дістало назву від річки Ботар, яка окружає село по старому розташуванню.По сьогоднішній день цю частину села називають " Овчко-фолу". В 30- роки минулого століття жителі села почали будуватися там, де і тепер розташоване село, тобто від старого села " Овчко-фолу" на 200 метрів, по обом сторонам траси " Неветленфолу-Вілок". Територія села перед регулюванням річки Ботар була дуже болотиста. Часто бувало, після великих дощів річка перекрила село від оточуючого світу на досить довгий час, на полях стояла вода. На низині поблизу лісу люди ловили рибу та краби, від цих старих звичаїв село має такий герб на якому намальований червоний краб.
На території села вже з давніх часів можна було бачити сліди людських населень. Про це свідчать результати розкопок, які проводилися на території села Ботар ( Братово) - Неветленфолу ( Дяково). На місцях були знайдені печі, в яких люди виплавляли із заліза інструменти для своїх занять. Ці результати свідчать про те, що вже в VII - IX ст. на території села жили люди. Територія дуже слабо заселялась, тільки після окупації села угорськими племенами у 895 - 900 роках стали заселятися люди. Тільки у XII - XIII ст. утворилася угочанська територія.
Перші письменні згадки, в яких уже згадується село Ботар ( Братове), відноситься до XIII ст. Їх можна знайти в реєстрах Варади. В даному реєстрі з 1216 року село Ботар ( Братове) згадується два рази. В перший раз говориться про те, що між селами Ботар ( Братове) і села Микола ( Румунія), границею являється річка Тур ( Румунія). В другий раз говориться про те, що фламандів села Ботар ( Братове) обвинувачуали в тім, що вбили брата пана Пала Белбекі. Жителі села захищались тим, що прощеного вбили за крадіжку. По цим даним в той час в Ботарі ( Братові) жили " Фламандці", яких простіше називали сасами. Після приходу татар ( 1241) вже не згадують сасів, очевидно вони переселились в село Сасово. У 1350 році село попало під керування панів Сотмарського під*їзда, там і залишились на протязі багато століть. Навіть у XII ст. їм вдалося з*єднати с.Ботар ( Братове) до Сотмарського під*їзду ( 1474 - 1477).
По документальних даних географічних назв, фамілії та сім*ї людей в той час були угорці. По релігійному складу римо-католики, після реформації XVIст. стали протестанцями. Серед населення по всім даним були люди, які взяли участь у християнському повстанні Дердя Довжи у 1514 році. В час турецького нападу село було обкрадено і місцями пошкоджено.
У XVIІІ ст. село значно встановилося. В склад населення прийшли прихожі із Маромороша ( Румунія) і північної частини Угочі. По даним у 1775 році мова населення була українська, хотя по угорськи всі розуміли. У 1862 році мова вже була угорська, тобто населення села Ботар ( Братове), володіла угорською мовою. Це означало, що населення села було під сильним натиском влади, але в той же час стала дуже сильною греко-католицька віра, яка залишилась і в наші дні. Свободолюбне населення села взяло участь у свободному русі ( 1703 - 1711) роках під керівництвом Ференца Раковці ІІ, а також взяло участь у свободній боротьбі ( 1848-49) років. У 1919 році організувалась робоча - християнська влада. Місцеві християни дуже багато терпіли від своїх панів. У 1949 році в селі було організовано хозяйство, а в 1953 році об*єдналися в єдиний колгосп " Комсомолець". В той час люди люди мали дуже добрі результатиу виробництві табака. В 1945 - 53 роках у селі була тільки Початкова школа, у 1953 - 59 роках семирічка, з 1959- восьмирічна школа. Мова викладання - угорська, тобто у 1 - 4 класах паралельні класи, як на угорській так і на українській мовах викладання.Випускники школи продовжували свої навчання у Пийтерфолвівській ( Петрівській) СШ. Багато учнів (25%) дістали середньо-спеціальну атестацію. В селі в той час був клуб, бібліотека, ФАП, один магазин, Початкова школа, і греко-католицька церква. У 1751 році згадується деревяна церква св. Михайла, вкрита соломою. З початку Реформації церква перейшла до реформатів. Перший відомий пастор Чеке Гашпар з 1573 року проводив служби згідно вимог Кальвіна. Церква в Ботарі була материнською і мала філіали в Неветленфолу і Форголані. Запустіння реформатської громади і зміна складу всього населення відбулася тільки після татарської навали в 1717 році. Але і раніше на село робили наскоки турецько-татарські мародери, спустошуючи його. В 1727 році в комітаті Угоча вже не має згадки про реформатську общину в селі. В 1786 році знову згадується реформатська громада, але вже як філіал Неветленфолівської церкви. Згідно перепису населення в 1851 році в селі 8 реформатів, 18 римо-католиків, 414 греко-католиків. В 1900 році вже було 85 реформатів. Довгий період ботарські реформати відвідували церкву за три кілометри в Неветленфолу. Звичайно для старших вірників, особливо в негоду, це було не малим випробуванням.В 1993 році в селі нараховувалося 150 реформатів, а 9 травня 1994 року ботарська громада знову стала самостійною. Восени 1995 року розпочалося будівництво, а 9 листопада 1997 року єпископ Гулачі Лайош освятив нову реформатську церкву. Зараз настоятелем церкви є Шереш Янош.
Реформатська церква села
Як видно з попердніх переписів населення, найчисельнішою громадою села були греко-католики, яких в перепису населенн 1921 року налічувалося 414 чоловік, а зараз їхню кількість оцінюють близько 600 чоловік. В 1903 році освячено струнку муровану церкву Св. Архістратига Михайла. Відбулося це за священника Михайла Шуби, дяка Василя Кевера, кураторів Юрія Дюровського та Михайла Ешпана, дзвонаря Михайла Кедєша.За відмову перейти у православ*я парох села Йосип Легеза був ув*язнений в таборах ГУЛАГу з 1949 по 1954 рік.
Греко-католицька церква села
У 2003 році село відсвяткувало 100-чя греко-католицької церкви з тодішнім священником Віктором Січ.
100-чя Греко-католицькій церкві села
Зараз настоятелем церкви служить о.Євген Левдар, народженець села Матієва ( Виноградівського району), одружений, батько трьох дітей, дружина Ледар Андреа, народилася в селі Яноші ( Берегівський район), вчителька . Після визволення в жовтні 1944 року з села відправили у сталінські табори трьох чоловіків, які не повернулися додому. На дворі греко-католицької церкви поставлений памятник реабілітованим сталінських репресій та впавшим у ІІ світовій війні.
Памятник жерсталінських репресій та впавшим у ІІ світовій війні с. Ботар
У 2012 році село стає відомим, і в немалій мірі завдяки дуже креативному підприємцю Тізешу Павлу Павловичу ( народженця села Ботар). В селі відкривається дегустаційний зал і музей леквару. Іван Біланчук, Нариси історії Виноградівщини, пише: " Просту, на перший погляд, справу, він доповнює кожного разу якоюсь цікавинкою. Такий підхід дає йому додаткову вигоду. Так, його фермерське господарство " Тізеш" займається вирощуванням екологічно чистої продукції, в тому числі в тваринництві - розводять породу свиней " монголиця". Його цех по переробці фруктів випускає 20 видів повидла, і найбільше затребуваний з них - леквар, який роблять за старовинною прадідівською технологією, це сливовий леквар. Але Павло Павлович на цьому не зупиняється. Він взявся за вирощування насіння коноплі. Відомо, що для здійснення цього виду діяльності потрібна ліцензія Комітету з контролю за обігом наркотиків. Довелося більше року витратити на подолання бюрократичної машини, але є дозвіл на 5 років займатися цією справою. Збут насіння небезпечний, його купує одна швейцарська фірма. Здавалося б можна спокійно перепочити. Але ні. Виявилося, що у Вінниці є фірма, яка із стебел коноплі тче тканини і робить із них одяг і взуття. Але для того, щоб здати стебла коноплі, знову ж таки потрібен дозвіл Комітету з контролю за наркотиками. Це при тому, що вирощують у Ботарі технічну коноплю без вмісту наркотичних речовин. Тепер знову оформляються необхідні дозволи. Спитаєте, а куди раніше дівали цю цінну сировину? Просто заорювали, використовуючи її, як натуральне добриво. Отже фермерське господарство " Тізеш" по сьогоднішній день приваблює в село Ботар багато туристів з різних куточків світу.
Дегустаційний зал села Ботар
Визначні памятки Виноградівщини
- Музей леквару у селі Ботар У селі Ботар на Виноградівщині у квітні 2012 р.відкрили дегустаціний зал і музей лекварю. Якстверджують організатори, це перший в Україні подібний заклад. Розмістився він у колишнійколгоспній тютюногладільні. Приміщення мистецьки офомлене утрадиційно-кулінарному стилі. Це - заслугаскульптора Михайла Колодка. Одночасно він єавтором пам’ятника свині-монголиці якарозташована при вході до музею. Така увага доцієї продуктивної тварини не випадкова. Увласника музейного комплексу Павла Тізешаекофермера де вирощується понад 300 свиней-монголиць. Вони особливо цінні м’ясом, у якомулише незначна кількість холестерину. Леквар виготовляють виключно з натуральноїсировини. Правами на продаж володіє київськафірма яка продає продукцію у столиці та закордоном.
Музей лекрару в селі Ботар
Ферма свиней мангалиць, Ботар
Ферма мангалиць розміщена в селі Ботарі Виноградівського району Закарпатської області. Це унікальне місце, де можна побачити кучерявих свиней, які не бояться морозів через своє густе хутро. Вони є надзвичайно рідкісними на території нашої держави. А ще – це доволі кумедні на вигляд тварини. Ферма свиней мангалиць – не єдина родзинка Ботаря. Із квітня 2012 року тут діє перший в Україні та загалом у Східній Європі музей леквару. Інтер'єр його оформив легендарний місцевий скульптор Михайло Колодка. Він також є автором пам'ятника свині-мангалиці, встановленого зліва від входу до музею. Справа ж стоїть інший пам'ятник – закарпатському леквару. Історія Ферму свиней мангалиць заснував Павло Тізеш. А почалося все з повидловаріння та фермерських курсів, на які потрапив колишній фельдшер. Саме тут засновник господарства й зацікавився розведенням свиней та корів давніх угорських порід: корови сірої рогатої та свиней мангалиць. Після курсів пройшов стажування у Грузії і, вже повернувшись додому, закупив тварин та організував ферму, подібних до якої немає в Україні. Що можна побачити на фермі в Ботарі Ферма свиней мангалиць щотижня приймає безліч туристів з України та Європи. Така популярність господарства пояснюється оригінальною формою еко-туризму. Тут працює цілий пізнавальний комплекс у поєднанні з дегустаційним залом. На фермі можна побачити свиней із гарним пишним хутром. Ця порода дуже рідкісна. Спочатку селекціонери вивели чотири види мангалиць – чорних, білих, червоних та змішаних. Найпоширенішою породою у сучасному сільському господарстві є білі мангалиці. Їхнє м`ясо надзвичайно смачне та дієтичне, а тому популярне в цілому світі. На фермі є кілька сотень цих чудових тварин. Мешкають вони в дуже хороших і комфортних умовах. Адже такі красиві й «елегантні» свинки просто не можуть жити по-іншому. Поблизу також розташована ферма угорських сірих корів. Ці легендарні тварини ще століття тому були на межі майже повного зникнення. Поруч із фермою свиней мангалиць розташований дегустаційний зал, де можна скуштувати леквар – закарпатське повидло, різноманітні соки, лісові ягоди, ковбаси власного виробництва й навіть ковбасу зі сливовим повидлом. Спробувати пропонують 20 видів леквару, 6 з яких подають на спеціальній дегустаційній тарілці в угорському національному стилі. Як доїхати Ферма свиней мангалиць розміщена на вулиці Головній, 26 у селі Ботарі. Дістатися сюди можна рейсовим автобусом з міста Виноградова. Якщо вирішили їхати автомобілем, то з Виноградова потрібно рухатися автошляхом М23 у напрямку Підвиноградова, Нового Села. У селищі Вилок зверніть ліворуч на трасу Е81/М26/Е58. Подорож займе близько однієї години.
Угорська мангалиця
З минулого року, ще однією родзинкою, не лише Виноградівщини, але й Закарпатської області стала ферма у селі Ботар.
У цьому селі, на територію ферми завезли декілька десятків корів породи «угорська сіра» (Magyar szürke szarvasmarha), що виділяється своїми грізними рогами.Для угорців, це частина їх історії, адже історики стверджують, що у минулому цих корів привели племена, які з-за Уралу докочували до Панонської долини, де й стали сучасними угорцями.Ферма з коровами знаходиться не далеко від дегустаційного залу лекварю, з фермою свиней мангалиць, в селі Ботар, то ж до неї досить зручно дійти пішки.До села зручно приїхати, адже зовсім поруч районні центри м.Виноградово – 30 км, Берегово – 38 км, та село Сільце – 45 км.Через село Ботар проходить дорога до румунського кордону село Дякове (2 км), та угорського – село Вилок (16 км).Замки Канків, Замок Ня́лаб, найдавніша людська стоянка в Центральній і Східній Європі в селі Королево, ферма свиней мангалиць та угорських сірих корів, термальні води у м. Виноградів, розвиток велосипедних одноденних маршрутів, підвищуватимуть привабливість Виноградівського району.
Не знаєте де зупинитись у місті Виноградово? то ж подбайте вже зараз про це, та забронюйте місця для проживання у готелях Виноградова.
Угорська сіра корова
Ботар в історії
- В урочищі Голомдомб, на віддалі 1,5 кілометри на південний захід від Братового — поселення епохи неоліту культури алфельдської мальованої кераміки. Тут є також курганна група. В 1976 році досліджено курган, де виявлено трупоспалення в урнах, які супроводжувалися залізною зброєю. Датується першою половиною ІІІ століття нашої ери. На південний схід від Братового, в урочищі Кошані Лен та Чорні Води – поселення епохи неоліту. В урочищі Петро і Гадидатаг розташоване поселення першої половини І тисячоліття (ранньо-провінціальна культура) і поселення давніх слов’ян VIII — IX століть.Перша згадка про містечко Батар датується 1216 роком. У XIV столітті тут мешкали вихідці із Фламандії, але пізніше їх не згадували.У XVI столітті містечко перебувало у володінні родин Ветеші, Перені та Дьюлаі.Ботар зазнав значних руйнувань та втрат серед місцевого населення під час монголо-татарської навали 1241 року та через численні напади османського та татарського війська у 1717 році.Після 1717 року в селі оселилися русини.Згідно з рішенням Закарпатської обласної Ради від 18 лютого 1997 року «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої області» було повернено історичні назви багатьом населеним пунктам Виноградівського району, у тому числі й селу Братово повернуто історичну назву - Ботар.
Немає коментарів:
Дописати коментар